На земній кулі налічується понад 3 тисячі мов. Серед них є мови близькі між собою, споріднені і зовсім різні, далекі. Є мови давні й порівняно молоді. Одними мовами розмовляють мільйони людей, іншими – сто-двісті осіб. Одні мови високорозвинені, ними створено багату художню й наукову літературу, інші не мають навіть писемності. Є мови державні й недержавні, мови міжнародного спілкування і мови лише місцевого значення.
За спорідненістю мови світу об’єднуються в сім’ї. Таких сімей нараховують близько сорока. Найпоширеніша індоєвропейська – мовами цієї сім’ї розмовляє майже половина людства. Українська мова – індоєвропейська. Вона належить до слов’янської групи.
Мов, якими розмовляють мільйони людей, небагато. Це китайська, англійська, іспанська, гінді. Українська ж мова за кількістю тих, хто спілкується нею, стоїть приблизно на 15-20 місті у світі: нею розмовляє близько 45 млн. осіб.
Наша мова – одна з найдавніших. Корені її сягають іще санскриту. Вона надзвичайно мелодійна, співуча.
Українською мовою однаково чудово звучать Біблія й «Одиссея» Гомера, «Євгеній Онєгін» О.Пушкіна і «Пан Тадеуш» А.Міцкевича. Нею створено понад 200 тис. народних пісень, велику художню літературу, написано тисячі наукових праць. Нема таких високих почуттів і таких глибоких думок, щоб їх не можна було передати українською мовою.
У 1936 р. вийшла друком книжка «Наука про рідномовні обов’язки» відомого українського мовознавця, державного, церковного і культурно-освітнього діяча Івана Огієнця, відомого як митрополит Іларіон. Ця книжка стала своєрідним катехізисом з рідної мови для найширших верств українства. В ній уміщено «Десять найголовніших мовних заповідей свідомого громадянина»:
1. Мова – то серце народу: гине мова – гине народ.
2. Хто цурається своєї рідної мови, той у саме серце ранить свій народ.
3. Літературна мова – то головний двигун розвитку духовної культури народу, то найміцніша основа її.
4. Уживання в літературі тільки говіркових мов сильно шкодить культурному об’єднанню нації.
5. Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією.
6. Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова.
7. Головний обов’язок кожного свідомого громадянина – працювати для підвищення культури своєї літературної мови.
8. Стан літературної мови – то ступінь культурного розвою народу.
9. Як про духовну зрілість окремої особи, так і про зрілість цілого народу судять найперше з культури його літературної мови.
10. Кожний свідомий громадянин мусить практично знати свою соборну літературну мову й вимову та свій правопис, а також знати й виконувати рідномовні обов’язки свого народу.
З утвердженням незалежності України українська мова здобула належне їй місце в громадсько-політичному і культурному житті країни. Приємно відзначити, що останнім часом активізувався процес використання української мови і в Державній льотній академії України, про що зокрема свідчить наказ ректора ДЛАУ № 533 від 9 червня 2009 р. «Про впровадження державної мови у навчальному процесі Академії», який передбачає ряд відповідних заходів, у тому числі – створення умов щодо організації курсів з вивчення та підвищення якісного рівня володіння українською мовою особистим складом навчального закладу. Тож запрошую колектив ДЛАУ активно підтримати практичну реалізацію дієвих кроків, запропонованих керівництвом нашого ВНЗ.
